ЧАСТИНА ПЕРША

Українська еміґрація до Америки почалася перед 1870-им роком. Спочатку приїздили українці з Закарпаття, а опісля почали еміґрувати люди з найбільш на захід виселеного українського племені – лемки, які здебільша поселювалися в Пенсильвенії при працях у копальнях вугілля. Щойно в 1890-их роках почали прибувати українці із Східної Галичини і Буковини. Тоді, коли з еміґрантами інших народів до Америки прибули священики, вчителі та інші інтелігенти, які організовували релігійне, освітне та економічене життя, наша перша еміграція була здана на власні сили. Але, вони вивезли з України глибоку віру в Бога і це було їм постійним джерелом сили. Вже в 1899 р. в самому Нюарку жило 140 українців. Ці поселенці прибули переважно з Галичини, a точніше з повітів львівського, тернопільського, збаразького, рогатинського, бережанського, підгаєцького та старосамбірського. Нюарк на той час мав багато різних фабрик і люди були забезпечені працею. Оскільки вони не мали власної церкви, ходили на богослуження до близьких місцевостей, Джерзі Ситі й Елизабет.

В тому часі жив у Нюарку Теодор Олійник, що перший відчув потребу власної організації і зібравши в грудні 1906 року в своїм домі 25 осіб, запропонував їм думку заснувати братство, яке вони назвали Братство св. Івана Хрестителя в Нюарку. Спочатку сходилися у домі Олійника а відтак, у вересні 1906 р. коли прибувало більше членів, ухвалили винаймати зал при вулиці Джексон. Вони запросили о. Струтинського з Елизабету, щоб приїздив кожної неділі на вечірню. З часом приміщення при вулиці Джексон стало замалим і треба було купити щось більше. В 1907 вибраний комітет знайшов відповідний об’єкт на церкву, The First Evangelical Association при 246 вулиці Корт в Нюарку за ціну $17,000 та надали їй ім’я: Греко-католицька Церква св. Івана Хрестителя в Нюарку, Ню Джерсі. Отець Іван Дорожинський був першим парохом.

В 1909 р. прибув до парафії Теодозій Каськів, який на становищі дяка і вчителя відіграв в історії цієї парафії одну з найважніших роль. На початку, він організував чоловічий хор (який з часом став мішаним), а відтак аматорський театральний гурток. Пізніше взявся за організацію вечірньої парафіяльної школи, що спочатку мала 12 дітей а з часом збільшилася до 300 учнів. Школа росла і 1914 р. довелося поділити дітей на дві частини. Діти з горішньої частини міста відбували науку в церковній залі при вулиці Корт а для дітей долішньої частини винаймали окреме приміщення. На цей час при церкві існували та діяли братство св. Івана Хрестителя, Т-во Богдана Хмельницького, Т-во Боян, Братство Союзу Українців Католиків “Провидіння”, Союз Української Молоді, Т-во Запоріжжя й Братство св. О. Миколая.

Церква св. Івана на вулиці Мортон

З кінцем 1921 р. Митрополит Андрей Шептицький вдруге відвідав Америку. Він звернувся до американського уряду та до американських католицьких єпископів, щоб допомогли Галичині, яку війна дуже знищила. Про його приїзд писали всі часописи. Перед від’їздом додому в січні 1922 р. Митрополит Шептицький знов відвідав нашу парафію.

В травні 1925 о. П. Понятишин залишає парафію а на його місце приходить о. Йосиф Чаплинський. Кількість вірних збільшилася на стільки, що церква при вулиці Корт не могла всіх помістити. Вирішено шукати інше більше місце для церкви. Знайшли його при вулиці Мортон і купили за $50,000. Крім того куплено два доми, один при самій церкві а другий при вулиці Каледж Плейс з наміром збудувати на їх місці школу й парафіяльний дім. З більшою діяльністю та розвитком товариств закупили новий Народний Дім. Стару церкву на вулиці Корт перебудовано на зал для різних представлень та забав. На жаль 1929 року в Америці почалася загальна депресія, і тяжке матеріальне положення також торкнулося церкви. Від 1932 р. часи знов змінилися і все почало повертатися назад до добробуту.

1933 прийшов новий парох, о. Мирон Данилович. Він допоміг організувати нові церковні організації – Марійську Дружину, Католицьких Дочок та Українських Воєнних Ветеранів. А також 1939 р. допоміг організувати цілоденну парафіяльну школу під проводом Сестер Василіянок, під назвою Школа ім. Митрополита Шептицького і Св. Івана Хрестителя в Нюарку. При заснуванні школи, дітей було 20, але їх кількість з кожним роком зростала і 1946 році було вже 85 учнів. В цей час купили при вулиці Вилліям дім, який назвали Дім Української Централі. Друга Світова Війна вплинула на кожного і багато молодих хлопців та жінок записалися до війська.

ЧАСТИНА ДРУГА

В лютому 1946 провід парафії перебрали Отці Редемптористи візантійсько-українського обряду. Першим парохом того Чину стає о. Стефан Бахталовський. З приходом отців Редемптористів прийшло і багато змін. Число відправ зросло, та започаткували систематичне відвідування хворих по домах та лікарнях. Отці Редемптористи відживили існуючі церковні організації та заснували ще інші – Товариство Святого Імені Ісуса, Товариство св. Вервиці, Вівтарних Дружинників, Марійську Дружину жінок та дівчат та Кружок Матерів.

о. Степан Бахталовський з церковним комітетом

Отці Редемптористи розуміли велику вагу рідної школи та присвятили цій справі пильну увагу. Закупили автобус, щоб довозити тих дітей, що мешкали подальше від школи. Автобусами провадили отці помічники та брат Онисим, який багато при церкві працював.

В жовтні 1947 р. сплатили ввесь борг та відсвяткували 40-літній ювілей парафії. В школі збільшилося число учнів і 1948 р. новий парох, о. Володимир Краєвський, ЧНІ поставив за ціль збудувати школу і церкву, започаткував кампанію збирання фондів на будову. В тому часі розпочалося масове переселення до Америки українців із таборів у Німеччині та Австрії, у які вони попали після Другої Світової Війни. Священики співпрацювали з громадою, щоб запевнити іммігрантам моральну та практичну підтримку. Сотні людей перейшли через канцелярію парафіяльного дому. Новоприїжджі автоматично включилися в життя парафії. Вони своїм приїздом внесли відсвіжуючу силу піонерам, які поставили фундамент цієї парафії. Відповідно збільшилася кількість шкільних дітей і зросло число учителів Сестер Василіянок.

Посвячення місця під будівництво нової школи

Будову школи розпочато 1952 р. на площі при вулицях Сенфорд і Айві в дільниці Айві Гил в Нюарку. 26 листопада 1953 р. посвятили нову школу. У підготовці до будови нової церкви закуплено площу а також деякі будинки в сусідстві школи. Ці плани поставили парафію перед поважним фінансовим зобов’язанням. 1955 р. зорганізовано прибуткову імпрезу – бінґо. Ця акція приносила великі доходи і парафія могла вигідно сплатити борги та відважно дивитися вперед на здійснення задуму побудови церкви.

Прощання з Теодозієм Каськівом

В жовтні 1956 р. дяк і вчитель Теодозій Каськів, після майже 50 років праці при церкві та українській громаді, залишив своє становище. Його віддана праця мала надзвичайне значення для української громади в Нюарку. Він започаткував нову добу в її історії та поміг виховати сотні ідейних та свідомих людей. За час його діяльності більшість акцій на полі церковному, культурному, національному та політичному виходили за його ініціативою. На місце Теодозія Каськіва прийшов молодий Михайло Добош, який віддано працював дяком, дирегентом хору та учителем музики в парафіяльній школи понад 30 років.

До 26 травня 1957 р., коли парафія святкувала 50-ліття сплачено весь борг за школу. В 1960 р. міський уряд викупив цілу дільницю в місті Нюарку, а в тому теж і церкву св. Івана на вулиці Мортон. Релігійні відправи перенесено до приміщення в підвалі школи при вул. Сенфорд і Айві та до парафіяльного дому при вул. Гай. Несподівана втрата церкви зрушила нашу громаду і оживила збірку на побудову нової церкви. Акція бінґо і виріб вареників багато причинилися до зібрання фондів на будову церкви. В день Воскресення Христового, 1965 року, парох о. Дмитро Лаптута відправив у новій церкві першу Службу Божу. Величавий храм побудований з бетону обложеного каменем. Проект виконав архітектор Юліян Ястремський. Окрасою храму є вітражі та мозаїки проекту Петра Холодного (молодшого) у виконанні М. Баранського.

Нова церква Св. Івана на Санфорд Авеню

Посвячення новозбудованого храму

ЧАСИНА ТРЕТЯ

1965 року парафія св. Івана Хрестителя перейшла з юліанського на григоріанський календар. В літі 1967 р. на місце о. Дмитра Лаптути прийшов о. Михайло Гринчишин. Він перейняв упорядковану парафію з добре організованою школою. Під його проводом зорганізовано участь мирян в житті нашої парафії. Введено реґулярні Річні Парафіяльні збори, повні фінансові звіти, обговорення справ парафії та вибори членів Церковної Ради. Введено публікацію всіх звітів і церковний комітет перетворено на Парафіяльну Раду, як постійний допоміжний орган для пароха. Дуже велику роль при церкві завжди відігравали мужі довір’я і особливо варто згадати Андрія Кейбіду та Тараса Дурбака.

1973 р. в церкві поставили іконостас, який проектував митець Святослав Гординський.

Царські ворота іконостасу (виконані Святославом Гординським)

Хресна Дорога у виконанні Петра Холодного (молодшого)

В серпні 1975 р. новим парохом став о. Михайло Кучмяк. У вересні закуплено велику крамницю, яка стояла біля школи і перероблено її на рахунковий зал і садочок. В літі 1977 р. прикрашено церкву хресною дорогою з мозаїки – проекту Петра Холодного, молодшого.

Цього самого року, при співпраці 75-го Відділу Союзу Українок Америки організовано клуб для старших людей. Клуб приміщений в парафіяльному будинку, розвинув успішну діяльність парафіян. 1985 року, у церкві св. Івана відбулося висвячення отця Браєна Колодієйчука, першого священика в чині Мати Тереси, і Мати Тереса була присутня на цьому святі.

Продовж 12 літ своєї праці, як парох, отцеві Михайлові Кучмякові часто треба було мирити парафіян, які мали між собою непорозуміння: старих іммігрантів з новими; тих, котрі за патріархатом з тими, котрі проти і 1987 р. передав зіграну парафію наступному парохові о. Богданові Лукієві. В цей час з України приїздили доповідачі, хори та різні виконавці і о. Богдан їх всіх сердечно вітав, як в церкві так і на сцені в залі. При його заохоті парафіяни допомагали Україні. Перехрестя доріг Sanford та Ivy при церкві та школі переназвали “Українською Плазою”. 1989 р. за ініціативою Союзу Українок Америки та з їх допомогою парафія заснувала при церкві Передшкілля за системою Монтессорі.

о. Дмитро Библів, о. Михайло Кучмяк і о. Михайло Перетятко з парафіяльною радою

Передшкілля (вихователька Оленка Колодій з дітьми)

о. Богдан Лукій з владою міста Нюарку на українській плазі

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Владики Михайло Вівчар, Михайло Кучмяк, Михайло Гринчишин і митрополит Стефан Сулик на святкуванні 50-ти літнього ювілею у Редемптористів

Рік 1988 це був рік 1000-ліття хрещення України і парафія св. Івана Хрестителя це урочисто святкувала. Отець Богдан Лукій та Парафіяльна Рада знов найняли митця Святослава Гординського, який виготовив мозаїку яка зображує хрещення Руси-України в 988 р. Це прикрашує центральний вхід до церкви.

В серпні 1990 р. на місце о. Богдана Лукія прийшов о. Михайло Вівчар. Скоро після цього, Україна проголосила свою суверенність та незалежність. Парафіяни часто збиралися на екуменічні відправи з подякою до Бога. Почали приїздити багато людей з України на постійне перебування. Парафія св. Івана спонсорувала родини та багатьом допомагала. В цей час один з емігрантів, молодий та добре вишколений чоловік зі Львова, Михайло Стащишин, став на місце Михайла Добоша, дяком.

В серпні 1993 р. призначили парохом о. Франка Шадяка. В цей час еміґранти зорганізували організацію при парафії, яку вони назвали “Четверта Хвиля” і на терені нашої церкви часто сходилися.

1996 р. церква св. Івана Хрестителя святкувала 50-ліття праці отців Редемптористів в Нюарку. 1999 року повернувся на працю пароха о. Богдан Лукій і в парафіяльній канцелярії, під проводом Ксені Гапій, велися різні допомогові акції, навчання англійської мови та, як і за першої, другої так і за третьої хвилі еміґрації, сильна моральна підтримка.

З кожним роком парафіян зменшувалось і в школі було щораз менше дітей. Отець Лукій та мужі довір’я всіма силами старалися пригорнути більше дітей до школи але реальність була така, що щораз більше родин переселялося дальше від школи. Коли в 50-их роках у кожній класі було понад 50 учнів тепер в тім самім приміщенні було 7 чи 10 учнів і в кінці з великим жалем та болем школу, після 65 років плідної праці, закрили. Приміщення школи винайняли штатові Ню Джерзі і в цей спосіб забезпечили фінансову підтримку для церкви.

2004 року на місце о. Богдана Лукія прийшов о. Леонід Мальков. Отець Мальков, сам еміґрант, і добре розумів потреби своїх парафіян. За його каденції до парафії записалося багато іммігрантів а також 2010 року розпочато велику благодійну акцію, яка допомагає не лиш власним парафіянам але і мешканцям міста Нюарку та багатьом потребуючим в Україні.

Від 1947 року парафія була під духовним проводом отців Редемптористів з Канади а 2007 року цю місію перебрали отці Редемптористи зі Львова, які віддано продовжують працю з парафіянами.

Невсипуща, невпинна, віддана праця численних священиків, братів, сестер, членів парафіяльної ради, прицерковних та громадських організацій та багато тисяч парафіян уможливила нам понад сто років чудової парафіяльної родини у домі молитви, яких нас завжди захищав. Ми клонимо голови перед тими незрівняними піонерами, котрі дали початок та всім, хто прийшов після них та все дальше і дальше розвивали працю, з якої всі ми сьогодні користаємо. Нашим святим обов’язком є продовжувати та дальше розвивати їхнє діло.